85 років трагедії. Ми пам’ятаємо. Ми сильні

У ці дні вся Україна з жахом згадує  причини  та наслідки тієї страшної темряви, яка огорнула її 85 років тому. Згадує, щоби вшанувати пам’ять померлих  від голодної смерті мільйонів та не допустити повернення подібної трагедії.

На  1932 р. населення Ніжина  становило приблизно 25 тисяч, через 2 (усього два!) місяці ця цифра зменшилася на 1500-1600 чоловік. Хоронили їх на Троїцькому та Фрунзівському кладовищі. Це вдалося з’ясувати з документів, які дивом збереглися у нашому місті, адже десь із 1936 року  їх вивозили до Москви.

Звісно, не всі втрачали людяність у цей нелюдяний час, намагалися допомогти знайомим і незнайомим людям – для таких «активістів» у Ніжині на вул. Липіврізький був створений радянський концтабір, де їх «перевиховували»

У Ніжині не було випадків канібалізму, а от в селах Ніжинського району, зокрема, Безуглівці, такі факти траплялися. Голод перетворював людей на звірів. Таких  відразу розстрілювали співробітники міліції, а односельці  закопували, зрівнявши потім могили із землею й спалювали хату – щоб і сліду не залишилося.

Про ці та багато інших фактів розповів нам науковий співробітник Ніжинського краєзнавчого музею В. Ємельянов. Згадали  і характерні для всієї України методи «упокорення» гордого й волелюбного українського народу, який хотів сам господарювати на родючій землі. Переглянули свідчення очевидців, які пережили голодні 30-ті й досі бояться назвати імена своїх кривдників. А ними ставали сусіди чи добрі знайомі, які скористалися шансом поживитися результатами чужої праці. Мій дідусь, якому вже за 90, зі сльозами згадує, як сусід  прийшов і забрав корову – єдину годувальницю для великої сім’ї. Його не зупинили ні 5 дітей, ні благання жінки, яка стояла на колінах… Після цього  ще й батька посадили до в’язниці, родина залишилася кинута напризволяще. Вижили за рахунок риби, яку дітлашня ловила після весняної повені та зілля, яке замінило борошно.

Такі історії непоодинокі, вони є в кожній родині. Поцікавтеся у своїх дідусів та бабусь – вони розкажуть вам багато цікавого. І хоча це важкі спогади, ми повинні їх знати й пам’ятати.